Президент Фінляндії Александер Стубб різко й доволі саркастично оцінив так звані «успіхи» володимира путіна у війні, що триває майже чотири роки. Він порівняв результати кремлівського керівника із тим, чого за аналогічний період зміг досягти інший диктатор — Йосип Сталін. І, за словами Стубба, порівняння виявляється для росії зовсім не на її користь.
У розмові з Associated Press фінський лідер наголосив: попри бескінечні пропагандистські заяви Кремля, реальні підсумки повномасштабної агресії виглядають мізерними. За чотири роки Москва не тільки не спромоглася зламати Україну або просунутися до столиці, але й втратила колосальні ресурси — людські, економічні й репутаційні.
Стубб нагадав, що радянський режим під керівництвом Сталіна, якого сьогодні іноді романтизують російські пропагандисти, за чотири роки спромігся не лише переламати хід Другої світової війни, а й завершити її в Берліні. Кремль же, зауважив президент Фінляндії, навіть не наблизився до Києва, попри початкові плани «взяти місто за три дні».
«Минуло майже чотири роки. Сталін на той момент уже стояв у Берліні. А путін навіть не наблизився до Києва — і не наблизиться», — підкреслив Стубб.
Свій скепсис щодо військових можливостей росії неодноразово висловлював і президент США Дональд Трамп, який називав російську армію «паперовим тигром», що загруз у безглуздій війні без чіткої мети та перспектив реального прориву.
Фінський президент додав, що очікувати припинення вогню до весни не варто — передумови для цього майже відсутні. На його думку, бойові дії триватимуть і надалі, адже росія все ще намагається втримувати вже захоплені території й демонструвати бодай якусь видимість «результатів».
Паралельно Фінляндія посилює захист власних кордонів. Країна звернулася до Європейського Союзу з проханням виділити додатково €16 млн для зміцнення контролю на східному рубежі, який після російської агресії проти України фактично перетворився на одну з найчутливіших ділянок європейської безпеки.
Таким чином, позиція Стубба є доволі однозначною: за чотири роки війни путін не лише не досяг стратегічних цілей, але й остаточно продемонстрував обмеженість російської військової машини та прорахунки власної політики. Водночас для Європи — особливо для країн, що межують із РФ — ці події стали сигналом про необхідність посилення оборони та політичної стійкості.